«Мені 34 роки, а мама досі критикує моє життя – від зовнішності до виховання дітей»

Героїня цієї історії не може розірвати токсичні стосунки з матір’ю та покірно вислуховує всі її звинувачення.

«Я старша із трьох сестер. Дуже їх люблю – вони розумниці та красуні. Я особливо не вийшла ні обличчям, ні мізками – принаймні так каже мама.

Я не знаю, за що вона мене все життя пиляє. Але з дитинства сестрам все прощалося. Мені нічого. Я намагалася ідеально поводитися, добре вчитися, нічого не просила, не вимагала, не змушувала за себе червоніти. Мені не потрібна була похвала, ні! Мені потрібно було, щоб мене хоча б не лаяли. Але нічого доброго я ніколи не чула від мами. У результаті через свою замкнутість і низьку самооцінку я не вмію сходитися з людьми – у цьому мене також роблять винною.

Я одружилася, живу своєю родиною. Але мама не залишає мене й досі. Коли я була у декреті, вона казала, що терміново треба йти на роботу. Коли я вийшла працювати, почала звинувачувати мене в тому, що діти забуті-занедбані через мою кар’єру. І взагалі, і господиня я огидна, і сама негарна, і готую жахливо, і невиховані діти.

Я хотіла б не брати слухавку, коли вона мені дзвонить, але не можу – а раптом щось трапилося і їй потрібна допомога? Але насправді вона лише зливає на мене свій поганий настрій.

Я намагалася поговорити з нею, навіть пожартувати. Але це марно. Будь-яку спробу діалогу вона сприймає як хамство з мого боку та ще один доказ того, що я жахлива людина.

Чоловік переживає за мене, він бачить, як мені важко після цих розмов. Він вважає, що мою маму треба хоч раз поставити на місце. Але після такого вона взагалі забуде, що в неї є старша донька. Чесно сказати, я з одного боку про це навіть мрію. А з іншого – мені дуже страшно втратити її, адже вона – моя мама!».

«У таку пастку потрапляє багато людей, – говорять психологи. – Це свідчить про незавершену сепарацію. У нормі під час цього процесу ми вирішуємо, що з того, що отримали від батьків, стане в нагоді в подальшому житті, а що ні. Якщо людина не змогла сепаруватися, вона не дозволить собі «викинути» навіть те, що їй шкодить. Тому навіть така токсична мама залишається грандіозною та значущою фігурою, а не просто звичайною людиною».

За словами експертів, є одна помилка, яку в такій ситуації роблять люди. Вони зляться на себе, а не на того, хто довів їх до такого стану, в даному випадку – маму. Якщо на неї злитися не виходить, а натомість є тільки сором за погані думки про неї, ми починаємо лаяти себе, вважаючи, що заслужили всі її претензії.

«Почуття образи та злості на маму – це нормально, – кажуть психологи. – Це абсолютно адекватна реакція, коли вам роблять боляче. Особливо якщо це близькі люди, які повинні підтримувати. Погано, якщо при цьому людині соромно, що вона сердиться на близьких. Цей сором – те, що заважає сепаруватись».

В ідеалі такі ситуації треба опрацьовувати з психологом, який допоміг би висловити почуття та емоції, які накопичилися, а також навчив би захищати свої кордони. Але якщо поки що такої можливості немає, обов’язково варто дозувати спілкування з токсичною людиною, негайно припиняти розмову, коли вона починає вас критикувати. А ще вигадати, чим ви можете компенсувати втрату енергії через цю взаємодію.